"Вона мріяла бути трохи більше, трохи більше, ніж пусте..."
Вона досить дивна і іноді невгамовна.
Вона завжди живе сьогоденням.
Вона любить жовтий колір і сонце.
Вона малює свій світ різними барвами.
Вона любить сидіти на підвіконні і дивитись, як сонце сідає за обрій.
Вона любить музику як невід'ємну частину свого життя.
Вона любить сцену і живе нею.
Вона має чітко поставлені цілі в житті.
Вона вже не знає, чи може на щось сподіватись.
Вона тамує біль в серці, і тільки найближчі можуть побачити її душу.
Вона постійно радіє життю, завжди каже, що все добре, а вночі плаче і виливає свій біль - тільки для того, щоб іншим не було боляче за неї.
Вона іноді зривається, стає відкритою, як прочитана книга, а потім злиться за свою слабкість.
Вона хоче бути сильною. І іноді це їй навіть вдається.
Вона вірить в кохання та не знає, чи буде вона щасливою.
Вона ненавидить зраду.
Вона відчуває, що не може бути єдиною, але не знає, як це змінити.
Тому вона хоче відкрити чистий аркуш і написати нову історію кохання.
Вона хоче знати, чи є в світі людина, яка буде писати цю історію разом з нею.
Вона хоче знати, чи є в світі людина, яка допоможе їй загоїти рани...
Вона іноді вважає себе такою забутою всіма, що вже не знає, чи взагалі вона комусь потрібна...
Вона не знає, але сподівається... Мріє... Живе...
