Ми починаємо щось робити, коли нас на це щось спонукає...
Ми починаємо суперечити, навіть коли дійсно неправі....
Ми починаємо кричати, коли не потрібно слів....
Ми починаємо сміятися, щоб не розплакатися від болю...
Ми мовчимо, коли хочемо сказати безліч думок...
Ми починаємо думати, коли вже занадто пізно...
Ми сердимось на інших, бо вони кажуть правду...
Ми брешемо, щоб нікого не розчаровувати......
А не простіше не мовчати, коли хочеться кричати?
Не простіше посміхнутися щиро і відпустити біль?
Не простіше кохати і приймати недоліки?
Не простіше казати правду, але так, щоб вона не завдавала болю?
Не простіше плакати від щастя?
Ми самі ускладнюємо собі життя. Будьте простішими і до вас потягнуться люди :)
