Цитата

"Первое, что узнаешь в жизни - это то, что ты дурак. Последнее, что узнаешь, - это что ты все тот же дурак." (Р. Бредбери)

"Записки українського самашедшого." Цитати. Ч. 2

«Ми ж їх обираємо не тому, що хочемо обирати, а тому, що вони хочуть бути обраними.»

«Така наша посттоталітарна доля – говорити про дружбу на цвинтарях.»

«Нашим би діячам повчитися, чий мозок залубенів у формаліні радянської ідеології. Вони не здатні шанувати всіх полеглих. Вони вибірково – хто правильно поліг, хто неправильно. Хто за ту Україну, хто не за ту. Кровних своїх ворогів, нацистів, ладні простити, а карпатська наша трагічна герилья, свої ж українські хлопці, що боролися зразу проти двох нелюдських систем, для них вороги, націоналісти.»

«Взагалі мені здається, що усе наше життя – це чекання найгіршого і надія на краще. Поки що не збулась.»

«Коли факти розкидані у свідомості, то це лише факти. А коли їх звести до купи, це вже система.»

«Я вдивляюся у безодню, а вона в мене.»

«Важко любити розумну жінку. Завжди боїшся впасти її в очах.»

«Жінка втрачає на інтелекті лише коли закохана. Так що бажано стабільно підтримувати в ній цей стан.»

«Все, чого ми не знаємо, для нас атипове. Типове тільки людське божевілля, з яким людство множить наслідки своїх непрогнозованих дій.»

«Не-громадяни обирають не-громадян.»

«У Ватикані у святого Петра украли ключі від раю. Пекло, я так розумію, не замкнене.»

«Свобода, рівність і блядство! – такий парафраз охлократії. Естетика нуворишів. Диктат грошових мішків. Моральний ексгібіціонізм придурків. На цьому постане література нового часу. На цьому розквітне шоу-бізнес. На цьому нові покоління втрачатимуть сенс життя.»

«Я ж теж пронумерований. Ми всі пронумеровані. Оприходували нас, пронумерували, видали ідентифікаційний код. Довжелезну десятизначну цифру, а що вона ідентифікує? Реєстр фізичних осіб для податкової інспекції? А де наша людська ідентифікація? Національна? Культурна? Чи в епоху глобалізації вже не треба?»

«Відливають на все. На батька, на матір, на літературу, на історію. Сміються до гикавки над самим словом «патріотизм».

«Є обличчя нації. Не твоє, не моє, не чиєсь окреме. А портрет нації загалом, так як він склався у репетиціях світу. Та й у своїх власних очах. «Народ без честі, без поваги», словами поета. Є ж якась причина, що портрет саме такий.»

«Коли Україна поневолена, змучена, але бореться, то вона є. А коли вона ось така ніби вільна, ніби незалежна, а насправді невизначена, хистка, компромісна, то вона вже не спроможна бути.»

«Увійти у ворота пекла легше, ніж вийти звідти.»

«Пристрасть – це натхнення тіла, а кохання – це натхнення душі. Любов як функції гені талій залишимо приматам. Мені потрібен космос її очей.»

«Я нічого не боюся. Я боюся тільки причетності до ідіотів.»

«Не хочуть хлопці в армію. Ні Україну захищати, ні в Ірак нести демократію. Нічого не хочуть. Зникла мотивація, нема відчуття Батьківщини.»

«Горіховий наш інтелект. Вибираємо тих самих і тих самих, а потім жахаємось – що це за чудовиська у нас при владі? Та це ж сон нашого розуму їх і породив.»

«Сперечатися з нею марно. Вона фугас. Розмінувати її можна лише поцілунком.»

«А де ж наш український світ? Де в Україні наш український світ?!»

«Перемоги піднімають на дусі, поразки знікчемлюють.»

«Як можна украсти бивень у слона?! У нас можуть. У нас все можуть. У нас навіть Незалежність украли. Ми думали, що вона є, а її вже не було.»

«То там, то там глобус Воланда наливається вогнем і кров’ю.»

«Україна відчайдушно хотіла бути. І вона є.»

«Все одно за владу буде соромно, за будь-яку владу час від часу буває соромно. А от за Україну соромно вже не буде, і моє місце серед цих людей.»

«Мені треба, щоб вони, ставши владою, не зрадили цей Майдан. Бо це не їхня перемога, а наша. Може, вони припишуть її собі. Може, чиїсь волохаті руки спробують видерти цю сторінку. Але це вже Історія. Не з бромом, а з помаранчем. Сторінку можна видерти. Історію – ні. От і настав наш День Гніву. Лінію оборони тримають живі.»

7 этапов семейных отношений

1.Зефирно-шоколадная фаза или «химия любви» (длится приблизительно 18 месяцев).
Когда мужчина и женщина встречаются и влюбляются друг в друга, у них в организме вырабатываются определенные гормоны, которые окрашивают мир в яркие цвета. В этот момент голос кажется бесподобным, любая глупость кажется удивительной. Человек находится в состоянии наркотического опьянения. В этот период не следует принимать какие-либо решения, так как действие этого наркотика когда-то закончится и все придет на круги своя.

2. Следующая фаза, которая обязательно наступает после первой, когда чувства умиротворяются, это фаза пресыщения.

3. Третья фаза называется отвращение.
Она обязательна для любых долгосрочных отношений. На фазе отвращения начинаются ссоры, как будто вам дали лупу и вы концентрируетесь на недостатках, которые есть у партнера. Самый легкий и самый плохой выход из этого – это развод. Что плохого? Это то, что вы снова вступаете в зефирно-шоколадную фазу с другим партнером.
Есть люди, которые только и вращаются на этих трех фазах. В Ведах эти фазы считаются уровнем ниже цивилизованного человека, так как в настоящие отношения вы еще не вступали.

4. Следующая фаза, это терпение.
Ссоры между партнерами продолжаются, но они носят не такой фатальный характер как в предыдущем периоде, так оба знают, что когда ссора закончится, отношения снова восстановятся. Если мы прикладываем усилия в строну развития терпения, то нам воздается развитием разума. Таков закон природы. Итак, на этой фазе нам дается разум.

5. Пятая фаза - фаза долга, или уважения - это первая стадия любви.
До этого любви еще не было. Я начинаю думать не то, что он мне должен, а то, что я ему должна. Сосредоточенность на своих обязанностях развивает нас.

6. Шестая фаза – это дружба. Дружба - это серьезная подготовка к любви.

7. Седьмая фаза – это любовь.

Любовь это не дешевая вещь. К ней идут всю жизнь. Любви обучаются через различные жизненные ситуации, причем в долгосрочных, близких отношениях. Любовь – это не то, что сваливается внезапно к нам на голову, для любви мы зреем, отказываясь от эгоизма внутри себя.

Родителей мы выбираем? Нет, мы любим тех, кто нам достались. Братьев и сестер мы выбираем? Нет, мы должны любить тех, кого нам Бог послал. Единственного кого мы выбираем, это своего мужа или жену. Затем к нам приходят дети. Их разве мы выбираем? Нет, мы любим тех, кого нам Бог послал, затем дети приводят своих невесток или женихов. Их мы выбираем? Нет, нам надо терпеть и любить, кого нам Бог послал, расширять свое сердце и ценить тех, кто рядом с нами.

Поэтому людям, которые собираются разводиться, для начала надо познакомиться друг с другом, затем подружиться, а потом уже полюбить друг друга. Большинство пар воспринимают это скептически, но это то, как мы живем.

До тех пор пока мы будем думать, что любовь - это зефир в шоколаде, мы не поймем что такое любовь.

Любовь подобна шести вкусам, в которой есть и сладкий вкус и соленый и терпкий и вяжущий и острый и даже горький.

Мы не должны требовать что-то от другого человека, мы просто должны быть преданы нашей любви. Преданность – это главное качество любви. Как говорится в Библии: «любовь никогда не перестает…».

Если у нас "закончилась любовь", будьте уверены – она еще не начиналась.

(взято з якогось сайту)

Люди...

Люди дивні створіння. Насправді дивні і тому цікаві....

Ми починаємо щось робити, коли нас на це щось спонукає...

Ми починаємо суперечити, навіть коли дійсно неправі....

Ми починаємо кричати, коли не потрібно слів....

Ми починаємо сміятися, щоб не розплакатися від болю...

Ми мовчимо, коли хочемо сказати безліч думок...

Ми починаємо думати, коли вже занадто пізно...

Ми сердимось на інших, бо вони кажуть правду...

Ми брешемо, щоб нікого не розчаровувати......

А не простіше не мовчати, коли хочеться кричати?

Не простіше посміхнутися щиро і відпустити біль?

Не простіше кохати і приймати недоліки?

Не простіше казати правду, але так, щоб вона не завдавала болю?

Не простіше плакати від щастя?

Ми самі ускладнюємо собі життя. Будьте простішими і до вас потягнуться люди :)

"Записки українського самашедшого" (Ліна Костенко). Цитати. Ч.1

«Мужчина повинен чутися переможцем, тоді він цікавий для жінки. А я в основному перемагаю себе.»

«Ми хто? Ми статисти духовної пустелі. Ми гвинтики і шурупи віджилої системи, вона скрипить і розвалюється, продукти розпаду інтоксикують суспільство, і воно по інерції обирає тих самих. Великий народ обирає карликів, маріонеток, і що цікаво, - не він їх, а вони його сіпають за мотузочки у цьому політичному вертепі.»

Триста років ходимо по колу. З чим прийшли у ХХ століття, з тим входимо і в ХХІ. І жах не в тому, що щось зміниться, - жах у тому, що все може залишитися так само.»

«Ступінь деградації цього суспільства ти не можеш зміряти, ти не термометр, - … - Заспокойся.»

«Справді, з поняттям честі у наших політиків дефіцит.»

«Коли держава говорить кийками, сперечатися з нею важко.»

«Я не катастрофіст. Я хотів би думати в хорошу сторону. Але, на жаль, не вона домінує в загальному балансі подій.»

Не в тому жах, що тепер жити важко, а в тому, що образливо. Я звик, щоб мене забороняли. Але я не звик, щоб мене ображали.»

«Почуваюся ехолотом у болоті. Ловлю сигнали зі світу, а вони дедалі глухіші й зловісніші.»

Мудрість мужчини – промовчати, коли говорять стихії.»

«І я раптом подумав: якщо українці ще здатні на День Гніву, то Україна буде. А якщо не здатні, то вже ні.»

«Жінка – інструмент, а я – прилад. Навіть найдосконаліший прилад поступається інструменту. Це як комп’ютер і скрипка. Як піаніно і агрегат.»

Ми ушкоджене покоління. Ще від предків щось взяли, а нащадкам вже не маємо чого передати.»

«Хочуть збудувати державу. Так державу ж треба будувати з підмурка, щоб кожен свою цеглинку поклав. А з того каміння, що за пазухою, держави не збудуєш.»

«Настала якось собача старість ідей. Ніхто нічого не хоче. Ніхто ні за що не бореться. Тільки наші політики за владу над нами.»

«Втім, жінка – як музика, її можна любити навіть не дуже розуміючи.»

«Наївний ми народ, українці. Мріємо про свободу в умовах глобалізації. Випустили свою гривню з князями і поетами, коли вже не треба ні історії, ні поезії. Любимо свою Україну, яка ще не вмерла, боремося за свою мову, яка вже вмирає. Залежні від усіх і від усього, будуємо незалежну державу. Та все дбаємо про злагоду в суспільстві, про консенсус і компроміс.»

«Купідон стріляв не в геніталії, а в серце.»

«Очевидно, є люди, не талановиті до любові. І таких все більше.»

«Та ж українська мова, - … - Маєте свою державу – говоріть. З ким і за що ви боретесь, світу не зрозуміло.»

«Та ж держава. Це не та, про яку ви мріяли? То побудуйте ту.»

«Вам не подобається влада – оберіть собі іншу.»

«Дикі ми люди, нема в нас покуття, є інтер’єр, є побутова техніка, стелажі і картини, а іконку нема де поставити.»

«Та й в Україні свої мутації теж. Для чого їй, цікаво, була Незалежність? Для того, щоб потрапити у нову залежність, вже не лише від чужих падлюк, а й від своїх власних негідників?! Щоб дивитися безпорадно, як ті її розкрадають, компрометують в очах світу?»

«Живемо в дуже густому розчині хамства, скоро випадемо в кристал.»

«Любов – це така Камасутра, що сама тобі все підкаже. І не будеш думати, секс оральний чи не оральний, моральний чи не моральний. Людину кидає, вона віддається , вона бере. А не як поршень ходить в циліндрі.»

«…кажуть, кохання – хімічний коктейль у голові на пару років чи місяців. Втім, буває і хімічний коктейль. У мене в житті був. Вдаряло в голову і розламувало стегна. А кохання – це інше. Кохання вдаряє в душу.»

«Не з нашим розумом, осягнути, як виглядає Бог. Я тільки знаю, що Той, хто запустив моє серце, Той запустив і Всесвіт.»

«Так, держава – це я, а не те, що вони з нею зробили. І якби кожен усвідомив, що держава – це він, то досі у нас вже була б достойна держава.»

«Я не знаю, до кого я звертаюсь. У нас є до кого звертатись лише тоді, коли тобі добре.»

«Я не знаю, чи є ще десь інша країна за кількість принижень на душу населення? Віддайте мені життя! Віддайте мені мою Батьківщину! Якщо я народився, значить на цій землі мені теж щось належить.»

«Ми бездомні у своєму дому, ми безпритульні у своїй країні.»

«Паніка взагалі – річ страшна. А глобальна тим більше.»

«Десять років державі, стільки депутатів і партій, патріотів і лідерів, а ні засад, ні цінностей, ні ідеології.»

«Кому тепер цікавий такий Ромео, - мало було у Вероні тьолок? Запав на якусь пискуху і віддав кінці.»

«Хто має право нам, людям, визначати мінімум?! Ті, що собі призначили максимум?!»

Продовження тут: http://innylkaglyk.blogspot.com/2011/10/2.html

P.S.

День Святого Валентина. Що він значить для кожного з нас?

В даному пості я викладу тільки мої особисті думки, хтось може бути з цим згоден, хтось ні, але мені просто необхідно висловити все, що, як кажуть, «наболіло».

Щороку ми спостерігаємо одну і ту ж картину: на прилавках з’являється купа «валентинок», сердечок самих різноманітних форм, плюшевих ведмедів та інших атрибутів кохання. Між цими прилавками в паніці гасає «попит» - закохані молоді люди або просто діти у віці 12-15 років, скуповуючи купами все, що пропонує нам «пропозиція». І тільки одиниці з цих людей шукають щось по справжньому цінне, прискіпливо вичитуючи текст кожної «валентинки», щоб якнайщиріше проявити свої почуття.

Згадайте легенду: Валентин вінчав в найтяжчі часи, коли було заборонено одружуватись. Уявіть собі, якими сміливими мали бути закохані. Їхнє почуття мало бути настільки сильним, щоб воно перебороло страх смертної кари.

Що ми бачимо зараз? «Дітей», які хваляться кількістю подарованих «валентинок», які іноді самі собі і відправляють, тільки щоб похизуватися перед іншими. Молодих людей, які згадують про своїх «коханих» тільки на свята. «Пропозицію», яка банально наживається на цьому святі, пропонуючи майже однакову продукцію на усіх прилавках. «Щасливих» дівчат і хлопців, які тішаться від купи однакових зізнань і від того, що хоча б раз за рік їх згадали і сказали «люблю». Таке враження, що свято створено для того, щоб раз в рік зізнатися в коханні, і все, «відстрілялися». Чекаємо наступного року.

Це свято двох. Двох, які не забувають один про одного. Двох, які кажуть «я тебе кохаю» щодня. І не просто в честь свята, а тому, що про це хочеться кричати на весь світ. Двох, які просто серед найважчого робочого дня можуть отримати від коханої людини sms з найпростішим «люблю тебе». Двох, яким від такого повідомлення стає легше, бо вони знають, що в них є підтримка. Двох, що довіряють один одному. Двох, які кохають.

Це свято – просто ще один привід сказати слова кохання. Подякувати за те, що людина є в твоєму житті. Ще раз сказати, як ти довіряєш людині, як ціниш її. Влаштувати маленьке свято на двох. І знати, що таке «свято» ви можете влаштувати собі просто так. Не тому, що День Валентина. А тому, що ви кохаєте один одного.

Свято нагадує нам, як рідко ми говоримо своїм близьким, що ми їх любимо, цінимо. Біжучи за черговою «валентинкою» і навіть не знаючи, кому ви її будете дарувати, зупиніться на секунду. Зупиніться і згадайте, як давно ви казали теплі слова своїм найближчим людям. Як давно ви обіймали їх. Можливо їм саме зараз вас дуже не вистачає і їм достатньо буде, щоб ви були поруч.

І якщо хочете зізнатися в коханні, не обов’язково чекати на свято закоханих. Зізнавайтесь в коханні в самий непередбачуваний для людини момент – так ви зробите їй насправді приємний сюрприз.

Кохайте і будьте коханими. І тоді вам не буде різниці, свято чи не свято. Ви просто будете знати, що ви разом. І це по-справжньому. І це назавжди. :)