Про найцінніше...

"Кохання виникає з кохання. Коли хочу, щоб мене кохали, сам перший покохаю" (Г. Сковорода)

"...Лише у коханні і через кохання людина стає людиною. Без кохання вона неповноцінна істота, позбавлена справжнього життя і глибини, і не здатна ні діяти ефективно, ні розуміти адекватно інших і себе..."

"Кохання – одна з небагатьох сфер, в якій людина здатна відчути і пережити свою абсолютну незамінність. Тут вона - вища цінність, вище значення. Саме тому лише в коханні людина може відчути сенс свого існування для іншого і сенс існування іншого для себе. Кохання допомагає їй проявитися, - виявляючи, збільшуючи, розвиваючи в ній хороше, позитивне, цінне.
Необхідно відзначити і те, що кохання – це один з проявів людської свободи. Ніхто не може змусити кохати (багато що можна змусити зробити: працювати, навіть здійснювати зло, але не кохати) – ні іншого, ні себе. Кохання – то справа вільної ініціативи, воно основа самого себе...."

Цитата

Можливо, Бог хоче, щоб ми зустрічали "не тих" людей, поки не зустрінемо ту єдину людину. Щоб потім, коли це станеться, ми були вдячні...

SMILE! :)

Взяла собі за звичку - прокидаючись, обов'язково посміхатися. Навіть якщо настрій, як то кажуть "не заладився".

Ні, не примусово "посміхнутися". А хоча б згадавши щось дуже і дуже приємне. Бо встаючи "не з тієї ноги" і нічого з цим не роблячи, можна ненороком образити близьких людей. Та й взагалі зіпсувати собі день. А через поганий настрій ми дуже часто не помічаємо, що в нашому житті відбувається щось дійсно добре, світле і тепле.

KEEP SMILE!!!

Оптиміст :)

"А ну-ка, улыбнись,
Не порть картину дня.
Скажи - ты оптимист?
Ответь мне твердо - "Да"!
Нет ничего важней
Для всех и для тебя
Чтоб стали веселей
Печальные глаза"

Прокинулась я сьогодні з самим дурним настроєм. Чи то не з "тієї ноги" встала, чи то через купу думок, які не давали мені спати. То не важливо. Десь з годину я ходила і "бурчала" на все, що мені не подобалось, все падало з рук, нічого не могла зробити...

І вирішила я включити музичку - все одно якось веселіше буде. Почувши позитивні мотиви пісні "Оптиміст", я подумала - а взагалі-то не так вже й все негативно. І чого я ходжу як ота хмара? Адже все, що в нас, здається, погано, ми зазвичай "накручуємо" собі самі. Звичайно, є ситуації, які дійсно "вимагають" від нас певних переживань, негативних думок. Бо так склалися обставини. Всяке буває.

Але в більшості випадків поганий настрій ми створюємо собі самі. Накручуємо себе, накручуємо. А насправді може й нічого не відбуватися. Просто ми робимо, наприклад, неправильні висновки. Чи не виспалися. Чи просто нам хочеться "понити", "поскиглити", подумати, як все неправильно і просто "скласти" руки. Чи втупитися в "закриті" двері і не бачити "відкритих" дверей, які нам відчиняє доля. І хто в тому винен? Ми ж самі.

А чи не краще оцінити ситуацію з позитивної сторони? Чи не краще не занциклюватися на негараздах? Чи не краще йти впевнено далі? Чи не краще діяти і радіти життю?
Головне - не зриватися в такі моменти на близьких людях. Адже вони єдині, хто поруч у дійсно важку хвилину.

І взагалі - як тільки починає здаватись, що щось йде не так, ПОСМІХНІТЬСЯ! Це перший крок до взаєморозуміння в першу чергу з собою. Не "скигліть". Бо негативу і так забагато в нашому житті.
Все має бути добре! Бо по іншому просто бути не може :)