Театр має жити, а не існувати! (Крик душі)

"Диктатура - политическая власть, не ограниченная никакими законами и использующая любые средства для достижения своих целей."

"Диктатура (лат. dictatura) — форма правления, при которой вся полнота государственной власти принадлежит одному лицу — диктатору или одному классу.
В настоящее время диктатурой, как правило, именуют режим личной власти, не ограниченный нормами законодательства, не сдерживаемый какими-либо общественными или политическими институтами. Несмотря на то, что нередко в условиях диктатуры сохраняются отдельные демократические институты, их реальное влияние на политику сводится к минимуму. Как правило, функционирование диктаторского режима сопровождается репрессивными мерами против политических оппонентов и жестким ограничением личных свобод".

(За матеріалами Вікіпедії)

Отже, що хочеться сказати. Хочеться сказати всього багато і поганого.
Почну з того, що наш колектив, Народний аматорський театр пластичної драми "Театральна майстерня" не поїхав на фестиваль "Південні маски-2010", який відбудеться в місті Миколаєві з 10 по 15 квітня.

В нашого "рідного" коледжу згоди ми так і не допросились. Нас всіма правдами і неправдами не хотіли відпускати на фест.

Про це нам сказали майже в останній день. Ми зробили все для того, щоб туди поїхати - назбирали грошей, плідно попрацювали над виставою, показали виставу в коледжі.

В останній момент нам кажуть, що нас не відпускають, бо нема кого з нами відправити - не змогли знайти людину в технікумі, яка зможе з нами поїхати. Хоча для КВНу знаходять кого-завгодно і з ними їдуть. І гроші їм дають. І відпускають постійно.

Звичайно, ми вже придумали "план" (хоч і не зовсім чесний) - батьки написали заяви про те, що діти будуть відсутні на заняттях 12.04 за сімейними обставинами (просто 12.04 ми в Миколаєві мали грати виставу). Потім всі студенти технікуму мали повернутися, щоб у вівторок бути на заняттях, а залишитись мали тільки пару чоловік. Все було добре і домовлено.

А сьогодні почалась "буча". Таке враження, що хтось "стуканув". В понеділок весь колектив хотять бачити на 10.00 на репетиції до конкурсу "Студент року". "Відморозитись" не вдалось. Підняли крик. Студентів ЗАСТАВИЛИ під загрозою ВИКЛЮЧЕННЯ з коледжу написати заяви про те, що вони ЗОБОВ'ЯЗУЮТЬСЯ не виїжджати з Білої Церкви НА ВИХІДНИХ (на що коледж не мав ніякого права) і прибути на навчання 12.04 в понеділок.

Підтримки наш колектив не відчуває. Ні в матеріальному плані, ні у моральному. Взагалі ні в якому.
А вимагають з нас постійно і дуже багато - то по школам поїздити, заробити грошей, які наш колектив так і не бачить; то виступити на всеможливих заходах коледжу; то просто "залатати" дірки, бо хоч хтось має виступити нормально.
Не бачачи віддачі, хай не чекають позитиву і від нас. Нам набридло.

Погрози типу "виключим з коледжу" - це вже не оригінально.
"Ви маєте виступати по школах міста та району, щоб не забрали звання Народного" - це взагалі абсурд.
"Чого ви за рік випустили тільки одну виставу" - ми що, маємо "штампувати", вибачте "фігню"?
"Чого ви не набираєте перший курс?" - ми щороку оголошуємо набір. І ми не винні в тому, що залишаються тільки ті, хто реально хотять цим займатись, а не ті, хто нічого не хочу робити.
"В вас незрозуміла вистава" (про "Лису співачку") - хто вам "доктор", що вам потрібен просто "малюнок", а не вистава, над якою треба думати і мати для цього хоч трішки уяви?
"Тканини мають бути іншого кольору" (в виставі "Коник-горбоконик") - ви що, режисер? Наше бачення вистави таке, і ніхто не має втручатися в творчий процес крім відповідно освічених і тямущих людей.

Ми живемо не в "совковому" режимі, де нам вказують, що робити і як. В нас є своє бачення.

Театр - це творчість, яка має дихати вільно, а не постійно пригнічуватись і гнобитись.

Для того, щоб театр ЖИВ, а не ІСНУВАВ, йому потрібна підтримка. В нас не "шкільний" театр, де нам роздали слова і показали що робити. Ми працюємо над собою, над своєю майстерністю.
Ми не можемо показати глядачу пустий внутрішній світ.

Ми маємо ЖИТИ. А не ІСНУВАТИ.

Бо ми ЛЮДИ. А не ЛЯЛЬКИ.