Осінь

Осень, осень, лес остыл и листья сбросил...

Ось так починалася осінь...
Як ніколи по сірому, дощовому і мокрому. Вона просто взяла і накрила смутком. Навіть промінчика сонечка не подарувала. А лише все плакала і плакала. Неначе втратила щось. Або когось. І так гірко плакала, неначе це щось або хтось для неї дуже багато значить...
Може, це було її щастя? Адже літо, яке завжди підтримувало осінь, кудись швидко пішло і забрало з собою всі теплі промені сонечка. А може, осінь плакала, тому що розбила дуже багато кохання? А може...
Може, осінь плакала, тому що їй хотілося плакати? Адже так у всіх буває інколи – хочеться просто плакати. Сильно-сильно. Ось і плакала осінь зараз, з самого свого початку. Щоб потім подарувати трохи теплих днів, трохи холоду і опавшого листя, трохи пухнастих хмар і пилу на асфальті.
Тому що осінь знала – все ще буде до безумства ДОБРЕ!!!